Російські танкісти здалися у полон за два бутерброди

41-річний Татул Оганян допомагав українським військовим на сході з 2014 року, а в перші дні повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ і захищав рідну Ніжинщину від російських окупантів.

Татул розповідає, що наприкінці лютого трасою неподалік його рідного села Безуглівка проходила російська колона. Один із танків з'їхав на узбіччя, бо в нього закінчилося пальне. Екіпаж - трьох танкістів - російські військові не підібрали, там і залишили. Танкістів помітив знайомий Татула, який подзвонив йому і дав слухавку росіянам - їм запропонували здатися в полон.

"Вони погодилися здатися за умови, якщо ми не будемо їх катувати і якщо ми їх нагодуємо. Я коли попитав: "Що ви хочете?", вони сказали, що два дні нічого не їли і, якщо можна, то хоча б на трьох два бутерброди. Виходить, що три бойові одиниці - екіпаж танку, здався цивільній особі в полон", - розповідає Татул.

Потім ці ж росіяни допомагали їм користуватися танком, але при умові, що вони по своїм стріляти не будуть. Так Татул із побратимами навчилися користувалися цим танком.

"Ми цих танкістів поміняли на своїх військовослужбовців, своїх полонених", - додає боєць.

На іншому краю Безуглівки досі залишаються сліди росіян і їхньої спаленої техніки. 12 березня Татул і ще десяток його побратимів з самими автоматами та РПГ зупинили тут ворожу колону. Захисник говорить, що вони не відчували страху. Тому що знали, що вони роблять, заради чого і заради кого вони все це роблять.

"Ми просто для себе вирішили, що за будь-яку ціну потрібно зупинити цю колону. Все. Ні більше, ні менше. Єдине, що хвилювався, бо на центральній цій вулиці живе моя сім’я, я за них тоді хвилювався. Я думав, що якщо ми зараз їх не зупинимо, вони завдадуть шкоди моїй родині, моєму будинку - це була найбільша мотивація".

Росіяни, які вціліли, почали стріляти в бік українських захисників. Наші військові почали відступати, Татул їх прикривав і їхав останнім. Виїхавши з села, чоловік у темряві з’їхав на узбіччя і підірвався на протитанковій міні, яку залишили російські окупанти. Він спробував вибратися з авто, але впав на асфальт.

"Лівої ноги не було зовсім, права трималася на шкірці. Бачив черевик і все. Я зрозумів, що потрібно самому собі надавати першу медичну допомогу, тому що може бути крововилив, я можу загинути".

Чоловік перев’язав собі ноги буксирувальними тросами і подзвонив побратимам, які його забрали до лікарні.

"Вціліти після такого вибуху - це 0,01%, що можна залишитися живим після такого вибуху. Після таких подій у житті завжди приходить переосмислення. Я зрозумів, що, мабуть, я ще потрібен на цьому світі - своїй дружині, дітям, родині, Батьківщині. Мабуть, ще не все я зробив, що міг зробити".

Момент вибуху чули і рідні Татула, їхній будинок менш ніж за кілометр від того місця. Йому почала телефонувати дружина. Зараз вона зі сльозами на очах згадує, що Татул сказав: "Не переживай, все добре".

"Коли він після наркозу подзвонив і сказав: "Давидівна, ми з тобою ще потанцюємо". Я тоді зрозуміла, що вже не потанцюємо", - розповідає Аревік Оганян.

Татул не дозволяв родині відвідувати його у лікарні. Він не хотів, щоб його бачили у такому стані. Через кілька тижнів чоловік повернувся додому. Саме підтримка рідних допомогла Татулу. Від самого початку у лютому, коли він пішов захищати Батьківщину рідні постійно його підтримували.

"Якщо він захищає країну, де я живу, куди мені виїжджати? Значить, я буду захищати дім, куди він буде повертатися, виходити з дому чистим, нагодованим, і в нього буде ще більший стимул захищати той дім, те село, те місто і загалом Україну" - говорить дружина Татула.

Захисник каже, що якби не сім’я, то він не знає, де б зараз був би, що б з ним трапилося, як би він виліз із тієї машини без ніг, як би перев’язував собі ноги, як би сам себе рятував. Вони - це сенс його життя.

Після проходження реабілітації Татул хоче повернутися до служби і максимально допомагати наблизити перемогу України.

09:42
Нет комментариев. Ваш будет первым!
Загрузка...