На Чернігівщині зять і теща поженились і ростять дітей

8-річний Тимофій знімає випраний одяг з вірьовки у саду. 5-річна Ніка порпається в квітах. Старші в хаті, зависли в телефоні. 45-річна Олена АЛЕКСІЄНКО (Дьошева) готує обід. Вона бабуся Тимофія, Вероніки і 11-річного Максима. І мама 12-річної Каті. Але мамою її називають всі. Вдома і господар, 48-річний Віктор АЛЕКСІЄНКО. Олена та Віктор офіційно одружилися в 2021 році. До того вони були у статусах тещі і зятя.

Восени 2021 року про родину говорила вся область, вийшов сюжет у ТСН. Від отруєння грибами (можливо, сморчками) померли п’ятирічна Алінка і семимісячний Вітя. Євгенія Дьошева, мати дітей і дочка Олени, нагодувала всіх грибним супом. Двох діток врятували і разом зі старшим, який юшки не їв, вилучили з родини.

Усі діти вже вдома. Рідну маму їм замінила бабуся. Її дочка Євгенія живе окремо з новим чоловіком Єгором. Старшим сином свого колишнього, Віктора Алексієнка.

Зненацька не застанеш

ʼ— Усі мої дітки, — обіймає малих Олена. — Тут хлопчача кімната, там наша з чоловіком, — проводить будинком. — А оця крайня — для дівчат.

У кімнатах чисто, поклеєні нові шпалери. А я ж без попередження.

— Ремонт закінчили в 2021 році. Стіни, стеля оббиті гіпсокартоном. Плитку на грубу Вітя з сином поклали. Шпалери я вже сама доклеювала, — хвалиться Лєна. Звертаю увагу, що дерев’яні балки, які тримають стелю в сільських хатах, пошліфовані і вкриті лаком. — Меблі купляли. Холодильник, морозильну камеру.

Олена відчиняє дверцята. Продукти, каструлі. Морозилка забита: м’ясо, риба, грибний фарш, ягоди в пакетиках: чорниці, суниці. Самі збирали.

Це будинок Віктора. Тут він жив з першою жінкою Тетяною. Потім з Євгенією. Тепер з Оленою, офіційно другою дружиною.

— Цю хату я купив давно, — розповідає. — Переїхали з Будища, що на Городнянщині. Бо росло четверо дітей, а школи нема. А тут ще й робота підвернулась: вальщиком лісу. Переїхали в Олександрівку. З 2002 року працюю, то у лісництві, тепер на підприємця. Робота ризикована, але гроші платять. На роботі Віктор з 6 ранку до 14-ї. Бувають відрядження.

Віктор, Олена та їх діти біля хати

Її привела дочка

— Женю привела моя дочка Марина, — знизує плечима Віктор. — Вони однолітки. Прийшла в гості, і отак вийшло.

Тоді Євгенії було 17. А Віктору 37.

— Я ще їй тоді казав: велика різниця, нічого не вийде. І у мене діти.

Дружина Тетяна покинула Віктора з трьома старшими: Мариною, Єгором та Артемом. Забрала найменшу, Жанну, і подалася за новим коханням у Васильків, що на Київщині. Віктор поїхав слідом і Жанну забрав назад. Непутящу матір позбавили батьківських прав. Діти жили з батьком.

Тетяна зараз в Ільмівці Городнянського району. З нею розлучився тільки у вересні 2021 року.

— Що з нею не так? Пила?

— Скоріш гуляла. За цей час, мо’, чоловіків 30 поміняла. Женя приходила все частіше, залишалася на ніч. Казала: «Я тебе люблю, будемо жити разом».

— Ви її кохали?

— Ну а як же? Вона до мене повністю переїхала 4 грудня 2011 року. І до 2017 року жили непогано.

— Тобто Женя не пила тоді?

— Я б не сказав, що вона і зараз п’є. При мені — ніколи.

Були знайомі в молодості

Олена Дьошева ростила двох дівчат-погодків: Женю і Настю.

— Мати закинула мене в своє село Лопатин, що під Черніговом, — згадує Олена. — Там зійшлися з місцевим, Володимиром, народила Катю. Бабуся, яку доглядала, відписала мені хату. Я тримала корову, кури, качки, свиноматок. У 2013 році був підпал, хата згоріла. Повернулась до Володі. Хоча пив по-страшному.

Лєна вискакує на кухню, де смажаться котлети.

— Різниця у віці між дочками велика, — повертається. — Жені зараз 28, Насті 27. А меншій, Каті, 12. Настя заміжня в Малинівці, двоє дітей: Діма і Софійка.

В юності Женя і Настя їздили на Голубі озера, ночували в Грибовій Рудні в дідовій хаті. Дід Мацак помер, хата залишилася.

У 16 Женя відчула волю, зрозуміла, що я з немовлям за нею не побіжу, господарство не кину, і змоталася з дому в Грибову Рудню. Звичайно, треба було жорсткіше в руках її тримати... Приїде додому на пару днів: обдерта, одяг зношений. Я за неї, на базар, накупую нового. Гроші потягне і знову поїхала. І на різну ж єрунду тратить.

Уже коли був у неї Максюта, був Тимошка, поїде в місто — собі наклеєчки, татушечки бере. Нахріна? — в серцях промовляє мати.

— Як Женя розказала про Віктора?

— Привезла його в Лопатин, у наш з Володею дім. «Я його люблю». Ну, кажу, за віком він у батьки годиться, але ж тобі з ним жити.

— З’ясували, що ми з Лєною давно знайомі, — каже Віктор. — Я граю на гітарі і в мене була чорна «Ява». Якось посварився з жінкою, сів на мотоцикла і поїхав на дальні села. Заїхав у Грибову Рудню, мій батько звідси. Вона там була, прийшла: «Дай на мотоциклі проїхати». Не дав. Я жонатий і в мене діти.

— І в мене вже Женя і Настя були. Але я люблю техніку. У батька мопед був, у брата мотоцикл. Мене навчили.

Коли Женя привезла для знайомства нового чоловіка, ми сіли, повечеряли. Я придивляюся: знайоме обличчя. А де бачила? Потім згадала.

Два роки в СІЗО

— Першим, в 2012-ому, у нас з Женею народився Максим, в 2014-ому — Тимофій, Аліна — в 2016-ому. В 2017-ому — Вероніка. Їй шість.

А Вітоль — то вже наш з Лєною спільний внук.

— Як так?

— Бо Женя з 2017 року вже жила з моїм старшим сином Єгором. Перед тим у них в Ільмівці помер Ярослав, у три з половиною місяці. Їх перша спільна дитина.

— Асфіксія, — повертається до кімнати Олена. — Дитина прихворіла, медсестра їй принесла і дала спрей. З Жениних слів. Попирскала на ніч, дитина задихнулася. Коли вже малого не стало, глянула на флакончик, а там написано: з півроку. Медсестра була у віці. Ні Женю не позбавили батьківських прав на старших дітей, ні медсестру не посадили. Дитину поховали, а винуватого не знайшли.

— А Віктор де в цей час був?

— Сидів, — охоче пояснює господар. — Я Лєну порізав. Підпалив у її дворі сіно.

— Коли забрали дітей: Тимофія, Максима, Жанну і Артема в Прилуки, Жені треба було приїхати на суд і сказати, що згодна допомагати Віті ростити його дітей, Жанну з Артемом, — пояснює Олена. — Бо спільних, Тимофія з Максимом, вони відсудили. Максиму було два роки, Тимофію вісім місяців, — розказує. — А Женя на суд по старших дітях не явилась.

— На той час вона втекла до матері в Лопатин. Я поїхав до них, кажу: хочеш уходить — йди. Але давай спершу заберемо моїх дітей. Приїхав з квітами, вона той букет мені об обличчя побила. Поїхали електричкою додому.

— Через кілька днів я зібралася в Чернігів, треба було паспорт Жені відновити, який Вітя порвав, — продовжує далі Олена. — Вітя приїхав до нас в Лопатин злий, а я їхала назустріч велосипедом. Трохи випивши був. Велосипед зупинив. Питаю: «Що ти тут забув?» Він — до мене, бійка виникла.

— Я знав, що без неї я дітей не заберу. Третій раз приїжджаю, а вони не погоджуються. Обідно стало. Обличчя їй порізав трохи. Руки… — нахиляє голову Віктор. — Ножа дорогою знайшов. Грибник, мо’, який загубив.

— Ти ж казав, на базарі купив, — щиро дивується Олена.

— Ні. На зупинці, — твердить Віктор. — Мо’, хто сало різав і залишив. В мене на думці не було нічого поганого. Кинув Олену, пішов до них додому. Там нікого нема. Я підпалив солому.

Лєні потім шви накладали. По суду то були легкі тілесні ушкодження. Вона написала заяву, за сіно і за напад. Мені дали три і один рік. Це ще за те, що розбив скло, а на підвіконні лежав телефон. Я його не крав, я потім віддав. Але і за нього ще. В СІЗО просидів два роки. Добре в деревообробці соображаю, працював на пилорамі. І мене там залишили. У нас була окрема кімната, душ. Я ходив на роботу. Зарплату платили, 1100 в місяць.

Але почувався одиноко. Зателефонував Лєні раз, другий, попросив пробачення. Вона вибачила.

Тим часом Женя з Єгором виїхали до Ільмівки. Коли вийшов з СІЗО, я рік тут один був. Пішов на роботу, забрали зразу. Зараз такі спеціальності нарозхват. В 2019 році по 20 тисяч гривень заробляв (зараз трохи менше, працюю по місцю). Почав ремонт. В хаті залишилась одна каструля та ложка. Поки сидів, все повиносили. Тут всі, хто хотів, паслися: Женя,Таня, Марина. І ключів не треба, у вікна лазили. Оце все за чотири роки зроблене, — обводить поглядом хату.

Мої старші діти були в хорошій прийомній родині. Віруючі, я туди їздив. Марина вже заміжня була. Коли вийшов, діти якраз виросли, забрав їх додому. Мене ж батьківських прав ніхто не лишав.

Потім Жені і Єгору знайшов хату в Олександрівці, під виплату.

Жанна зараз в Борисполі учиться на кухаря-кондитера. Артем живе за Києвом у своєї дівчини. У Марини четверо дітей, заміжня.

«Я ж тебе посадила…»

— Перший раз він зателефонував, з Сізо, коли Женя з Єгором забрали дітей і поїхали в Ільмівку.

Ще через день телефонує: «Як там мої діти? А можна я тобі дзвонитиму? Хочеться почути когось рідного з дому». А я ж йому вже не чужа була. Ну, ради Бога, телефонуй... І так почали зідзвонюватися, розмовляли. Потім: «Приїдь до мене на побачення». «Як, я ж теща, яка зятя посадила?» «Ну і що». І я давай до нього щомісяця їздити на побачення.

Недосидів 11 місяців. Випустили умовно-достроково.

— Як ви зреагували на те, що ваша цивільна дружина Женя зійшлася з вашим сином?

— Чому скандал не вчинив? Мені вже 44 роки було. Смисл займатися єрундою? Єгор назавтра після мого повернення приїхав. Стоїть у дворі і труситься. Я підійшов, пожав руку, привітав з народженням сина. В них саме Ярослав народився.

«Кістьми ляжемо, а дітей повернемо»

— Віктор то по гриби запрошував, то по ягоди, то на Голубі озера (це за кілька кілометрів звідси). Їздила протягом року, не чужі ж. Його діти онуки мені. Зі своєю Катею завжди. А то приїхала, а вони тут всі: Женя з Єгором, з онуками. Щоб заробити, тут грибні місця, — продовжує теща-дружина. — Ярика ми з Вітею хоронили. Помер на Покрову, 14 жовтня. Дзвонить Віктор: «Ярик помер. На похорон приїдеш?» А я онука ще й побачити не встигла. Маршруткою, потім на таксі сюди. У них навіть похоронити не було за що.

Одного разу, коли повернулася додому в Лопатин, батько Каті влаштував грандіозний скандал. Напився, побив мене сильно. Я з ним в одній хаті жила. Подзвонила Віктору, поскаржилася. Каже: «Приїжджай, у мене хата здорова і я сам». Спершу приїхали до нього з Катею як на квартиру. Кімнату окрему нам виділив.

— А коли сталася така біда з дітьми, почалися суди, ми розписалися. Горе нас звело докупи. Ми підтримували одне одного, з’явилась симпатія, стосунки. Вирішили, що кістьми ляжемо, а дітей назад з притулку заберемо. Могли б одружитися і раніше, але процес розлучення з Тетяною затягнувся. Розписалися в 2021 році 20 жовтня, після останнього суду.

Розписувались у Чернігові в Палаці культури, за добу. Заплатили тоді три з половиною тисячі. Без обручок, квітів і машини. Рожеве плаття, без фати. Хоча це було перше офіційне заміжжя Олени. Відмітили вдома, скромно, у вузькому колі.

«Навіщо проблеми із законом?»

— Женя своїх дітей провідувати ходить?

— Ні. Їй заборонено, — хмурить брови Олена. — Соцслужби сказали: щоб ноги її тут не було. А нам навіщо проблеми із законом? Раз у лісі ми з дітьми ходили за лисичками, і вони йдуть з іншого боку. Чесно кажучи, великого ентузіазму і радощів ні з одного боку я не побачила. Підійшла, обняла. Діти її називають не мамою, а Женею. Мама — я. І ніхто їх не вчив. Першою назвала Ніка, коли ми забирали її з Хмільниці. Обняла за шию: «Мамо!» Ніка Женю як маму не пам’ятає зовсім. Єгора пам’ятає, а її — ні.

Потім Максим мамою називати став. Останнім перейшов з «баби» на «маму» Тимофій.

Вероніка цього року йде до першого класу. Тимофій — до третього, Максим до шостого.

Сім’я стоїть на обліку як багатодітна.

До школи готові (розмовляємо 31 серпня. — Авт.). Катеринин рюкзак, Максимів, Тимохін і Веронікин, — виставляє Олена в ряд шкільні ранці. — По старшинству: сьомий клас, шостий, третій і перший. Усі нові. Катеринин з минулого року, але вона з ним не ходила. Ручки, зошити, альбоми, фарби... Їздили за підручниками велосипедами, у кожного свій. В Олешню возитимуть шкільним автобусом. Школа буде в понеділок, середу і п’ятницю — перша зміна, друга — вівторок і четвер. Тиждень в школі, тиждень вдома онлайн.

Алексієнки тримають господарство: кури, кролі, качки, гуси. Все це гагакає, крякає і клекоче у великій загородці. Стоїть мотоблок, ним обробляють кілька городів.

* * *

— Молоді, ті, що дітей потруїли, п’ють. А старші ні: ні він, ні вона. Просто такі от вони цікаві люди. За дітьми доглядають, нічого поганого про них давно не чула, — каже про родину Алексієнко, Олену та Віктора, голова Добрянської громади Світлана БИЦЬКО.

Авторка: Олена ГОБАНОВА, фото автора, "Вісник Ч"